Голоси з Берестейщини

golosy_beresteyshchyny

golosy_beresteyshchyny2

Голоси з Берестейщини (Тексти). ‒ Луцьк : Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2012. ‒ 536 с. + DVD.

“Магнітофонні записи зроблені впродовж 1982–2005 років із 12 населених пунктів, а відеозаписи в останні два роки – 2010 і 2011 – із 32 сіл. Територія записів – Берестейщина, тобто південь та центр Брестської області Республіки Білорусь (див. карту на форзаці). Під Берестейщиною розуміємо і Пінщину, пор.: “Берестейщина – українські землі, що входять нині до складу Берестейської області. Берестейський край, Полісся. Об’єднує дві історичні землі – Берестейську і Турово-Пинську” [12, 65], тобто “регіон компактного проживання корінного українського населення в Брестській області. Це Малоритський, Каменецький, Брестський, Жабинковський, Кобринський, Березівський, Дорогичинський, Іванівський, Пінський і Столинський райони повністю та Пружанський, Івацевицький, Ганцевицький, Ляховицький та Лунинецький райони частково” [11, 7–8]. Уродженець цього краю Ф. Климчук дещо ширше окреслює Берестейсько-Пінське Полісся, яке, на його думку, “охоплює основну частину території Брестської області Білорусі і примикаючі [в оригіналі: прылягаючыя. – Г. А.] мікрорегіони Ровенської та Волинської областей України” [9, 245]. <…>

“За підрахунками етнографів, чисельність українського корінного населення, що проживає на Берестейщині, становить близько одного мільйона осіб” [11, 7–8]. Щоправда, жителів цього краю денаціоналізовано до такої міри, що пересічні громадяни й самі не можуть визначити своєї національної приналежності. Стверджують, що вони білоруси, бо так їх записали, хоч по-білоруськи ніколи не говорили й не говорять, а їхнє мовлення – це ніби мішанина польських, російських та білоруських слів (про українські слова іноді “скромно” промовчують). <…>

У пропонованому збірникові “Голоси з Берестейщини” вміщені тексти з 44 н.пп. (див. список), причому переважають відеозаписи. У додатках подані розповіді про українство тих, хто володіє певною мірою українською літературною мовою, працює на українській ниві, тобто членів новітнього просвітянського товариства. Уміщено дві розповіді російською мовою про лаборів і лабірство || лабурство – своєрідне заняття колишніх жителів містечка Я́нув || Я́ново (тепер районний центр Іваново Брестської області). Давно помічено, що навіть корінні жителі н.пп., що здобули вищу освіту, своєю говіркою вже не володіють, а для якогось повідомлення переходять на російську мову, хоч повністю уникнути діалектизмів їм не вдається”.

З передмови, 6‒9 стор.

 

/ о / то мн´і рос|казував |бат´ко / то був та|кеĭ с|луч’аĭ // і|шов о|хот´н´ік / ну шов бес ст|р´іл´би // во //

/ би|жит′ воўк / і на|пав на йо|го // вун´ йак чоло|в’ік |опитниĭ / так вун´ йо|му |руку в |горло // мо / вун´ хо|т´ів зу|бами зду|шетие / вун´ йо|му |дал´ше / і от вун´ так’ і за|товкс´а / пото|му шо йо|му ди|хан´а не бу|ло / о / і так вун´ здох / о // то бу|ле та|к’ійі с|лучайі // о / и вс´о //

О, то мні роскáзував бáтько. То був такéй слýчяй. Ішóв охóтьнік, ну шов бес стрíльби, во.

Бижúть вовк. І напáв на йогó. Вунь як чоловíк óпитний, так вунь йомý рýку в гóрло, мо… Вунь хотíв зубáми здушéти – вунь йомý дáльше. І от вунь так і затóвкся, потомý шо йомý дихáня не булó, о. І так вунь здох, о. То булé такíї слýчаї, о. И всьо.

С. Ф. Авдіюк, с. Збураж Малоритського району Брестської області, 422‒423 с.