Народна лексика Західного Полісся

narodna_leksyka

narodna_leksyka2

Народна лексика Західного Полісся : монографія. ‒ Луцьк : Східноєвроп. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2014. ­ 236 с.

Розділи монографії

І.    Стан дослідження лексики західнополіських говірок

ІІ.   Західнополіська лексика в часі

ІІІ.  Західнополіська лексика в просторі

ІV.  Іншомовні запозичення в ахіднополіських говірках

V.   Розмаїття західнополіської лексики

VІ.  Західнополіська лексика в художній літературі

VІІ. Штучні мови Західного Полісся

 

“Західне Полісся, зокрема Волинське Полісся, як уважає багато дослідників, ‒ це частинка прабатьківшини словʼян. На цій старожитній території не було значних міграційних процесів, а великі ліси та непрохідні болота відмежовували поліщуків від волинян і від білорусів та були природною перешкодою в їхніх зносинах із населенням інших регіонів, хоч, усупереч цьому, колонізація Берестейщини ішла сáме з Волині та Галичини.

Ядро західнополіської лексики, як і української в цілому, творять слова, успадковані через прасловʼянську мову від індоєвропейського лексичного фонду”.

30 стор.

 

“Оскільки ніхто не сумнівався в українському статусі говірок Волинського Полісся, то й не було спроб творення якоїсь окремої літературної мови на діалектній основі. Інакше на тих частинах Захід­ного Полісся, що поза межами України. Так, деякі вихідці з Берестей­щини (“новоятвяги”), очевидно, за вказівкою певних органів, у кінці 80-х і поч. 90-х років минулого століття “творили” новий четвертий східнослов’янський народ, що є нібито нащадком балтійського пле­мені ятвягів. І для представників цього народу вже “кувалася” літера­турна мова на основі янівсько-пінських говірок, значною мірою доповнена штучними утвореннями, яких би ніхто з діалектоносіїв не зміг сприйняти. На Підляшші уже в перше десятиліття ХХІ віку здійснені потуги запровадити латинку для твореної нової підляської літературної мови. Зазначимо, що для цих “творців” як поліської “володи”, так і підляської літературної мови до гіпотетичних ко­ристувачів новоствореними мовами зараховані у десятки разів більше осіб поза Берестейщиною та Підляшшям, тобто з Волинського Поліс­ся, хоч жителі цього краю і не відчувають соціально-мовного дискомфорту.

Усі ці спроби “творення” виявилися невдалими, бо “ковалі” забу­ли про маленьку деталь: відірваність українських анклавних говірок від материнської мови сприяє не створенню нової мови, а зникненню того, що ще збережено, що дійшло до першого десятиліття ХХІ віку, тому в таких умовах потрібно не творити нові літературні мови, а зафіксувати хоч би те, що ще зберігає людська пам’ять, тим паче, що через певний час там уже не буде кому говорити по-українськи: такі широкі оберти набирає росіянізація на Берестейщині та полонізація на Підляшші”.

212 стор.