Словник луцьких жаргонізмів і сленгізмів

slovnyk_lutsk

slovnyk_lutsk2

Словник луцьких жаргонізмів і сленгізмів / упоряд. Г. Л. Аркушин. ‒ Луцьк : Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2011. ‒ 272 с.

“Одвічна проблема – батьки і діти – відбита і в їхньому мовленні та часто навіть так, що батьки не все можуть зрозуміти, сказане їхніми нащадками. Ця відмінність зумовлена бажанням дітей говорити оригінально, а не так, як старше покоління, будувати речення стисліше, а не за нормами літературної мови, називати відомі речі “прикольніше”, ніж це роблять їхні “черепки”. І тут зразком для наслідування стає “змавповане” мовлення російської молоді, тому сучасні луцькі “крутелики” так часто переходять “на рашу”, що навіть спільні слова для обох мов вимовляють на російський манір (маґазʹíн, ап’елʹсʹíн, дʹірʹéктор, сп’інá і т.д.), кількісні числівники відмінюють, як сусідній народ, уживають російські закінчення навіть у рекламі (удар по цінам), повністю відмовились від сьомого українського відмінка – кличного.

Як справедливо вважає В. Бондалєтов, слова молодіжного жаргону часто виступають ніби другими назвами різних предметів, явищ і понять, що їх можна поділити на дві групи: 1) назви загальновживаних предметів, якостей та дій і 2) назви предметів та понять, що пов’язані з професійною чи навчальною діяльністю певного колективу, причому перша група лексики спільна майже всім молодіжним жаргонам [4, 92–93]. Т. Миколенко, порівнявши жаргон і сленг, зробила такий висновок: “Сленг як соціально зумовлене мовне явище утворюється й функціонує на основі жаргонних одиниць декількох мовних груп чи угруповань, що вказує на його характеристику як загального й відкритого мовного явища; cленгові одиниці є не настільки функціонально обмеженими порівняно з жаргонними, які побутують у межах певної групи чи групового утворення” [6, 9-10].

<…>

При поясненні жаргонізмів та сленгізмів використано небагато граматичних ремарок: для іменників – закінчення родового відмінка однини та вказівка на рід (ч., ж., с.), відповідно і для множинних іменників, а для незмінних позначка незм.; для прикметників закінчення жіночого та середнього родів у називному відмінку однини; для дієслів – закінчення першої та другої особи однини і вказівка на вид (док., недок.). Стилістичні ремарки відсутні, оскільки жаргонізми вживані переважно зі збільшувальним та зневажливим значенням. Крім цього, вказівка комп. свідчить, що лексема із мовлення комп’ютерників, позначкою ◊ виділені жаргонні фразеологізми, а паралельно вживані словоформи подані через знак ||.

Отже, сучасне молодіжне мовлення – це своєрідний симбіоз жаргоно-сленгу з арґо із вкрапленнями “ближчих” і “дальших” діалектизмів, нанизаних на “російську” основу. Тому таке “говоріння” близьке до штукарства, однак, за словами В. Бондалєтова, такі “умовні мови займають проміжне становище між мовами штучними і природними” [5, 23]. Саме таке проміжне становище, на нашу думку, займає і сучасний молодіжний жаргоно-сленг”.

З передмови, 3‒8 стор.

 

КУЛЬ [кулʹ] -я, ч. Забезпечена людина. Живé, йак кулʹ.

КУЛЬНО [кýлʹно] присл. Дуже добре. О, тодʹí булó кýлʹно!

КУЛЬОК [кулʹóк] -лькá, ч. Волинське державне училище культури і мистецтв ім. І. Ф. Стравінського у Луцьку.

КУЛЬТЯНКА [кулʹтʹáнка] -и, ж. Рука.

КУМАРИТИ [кумáрити] -у, -иш, недок. Набридати. Вʼін кумáрив менé прóтʹагом днʹа.

КУМЕКАТИ [кумéкати] -аю, -аєш, недок. Розуміти.

КУМКАТИ [кýмкати] -ю, -єш, недок. Говорити. Отʼí кýмкайе.

КУМПУЛЬЧИК [кумпýлʹчик] -а, ч. Друг.

132 стор.