Словник зоонімів північно-західної України

slovnyk_zoonimiv

slovnyk_zoonimiv2

Словник зоонімів північно-західної України. А‒Я / упоряд. Г. Л. Аркушин. ‒ Луцьк : ПП Іванюк В. П., 2016. ‒ 288 c.

“Українські лексикографічні праці термін зоонім тлумачать однозначно: власна назва (кличка) домашньої чи дикої тварини. Однак живомовна практика стверджує, що лексема зоонім може мати принаймні два значення, пор., напр., назви таких статей, що їх можна знайти в пошукових системах інтернету: “Символічне значення зооніма кінь”, “Порівняльна характеристика фразеологізмів із компонентами-зоонімами в українській, англійській та французькій мовах”, “Метафорический потенциал зоонима собака” та ін. Отже, зоонім ‒ це ще й загальна назва тварини, як це відбито в деяких російських словниках, пор.: зооним — 1. Наименование представителя животного мира. 2. Кличка … (“Толковый переводоведческий словарь”); 1. Нарицательное название животного (корова, крыса). 2. Собственное имя, кличка животного (Зорька, Полкан) (“Справочник по этимологии и исторической лексикологии”).

У пропонованому “Словнику зоонімів північно-західної України” зафіксована тільки онімна лексика, тобто власне клички тварин, переважно домашніх, зрідка диких.

* * *

Із середини минулого століття в Україні пожвавилися ономастичні дослідження: зʼявилися ґрунтовні праці, захищені кандидатські і докторські дисертації, видані словники. Однак різні види онімів вивчені нерівномірно: докладно досліджена українська антронімія та топонімія, проаналізовані сучасні фірмоніми, а ось зоонімія ніби збоку: “В українському мовознавстві зооніміка й досі залишається найменш досліджуваним підрозділом ономастики” [1, 26]. І це зауваження стосується не лише українського мовознавства.

Головна причина цього, як нам видається, ‒ відсутність фіксацій, на основі яких можна б зробити певні узагальнення та висновки, оскільки такі клички тварин вживані переважно в усному побутовому мовленні, крім цього одні з них можуть “жити” десятиліттями (клички коней, корів, собак), навіть передаючись від “батьків” “дітям”, а інші побутують менше року (клички домашньої птиці, кролів, свиней).

<…>

Основою словника стали записи студентів Східноєвропейського (давніше ‒ Волинського) національного університету імені Лесі Українки за останнє чвертьстоліття ‒ домашні завдання, курсові та дипломні роботи та ін., доповнені упорядником. Територія записів ‒ північно-західна частина України (Волинська і Рівненська області, а також північ Львівської, Тернопільської та Хмельницької областей), зрідка використані записи і з-поза меж України.

Для кличок кожного виду тварин використовуємо терміни, подані у “Словнику української ономастичної термінології” Д. Бучка і Н. Ткачової:

ваконім – кличка корови, вола, гіпонім – кличка коня, капронім –кличка кози, кінонім – кличка собаки, кунікулонім – кличка кролика, овіонім – кличка вівці, барана, орнітонім – кличка птаха, порконім – кличка свині, вепра, феліонім – кличка кішки, кота.

До деяких термінів іноді доводиться робити уточнення, напр., до орнітонім подаємо в дужках качка, курка, півень, кличка папуги, кличка лелеки та ін., а до кінонімів наведено уточнення мисливський, щоб установити, чи дворові пси відрізняються кличками від мисливських серед жителів цього регіону”.

З передмови, 5‒6 стор.

 

БОРЯ [бóрʹа]

1. Кінонім у н.пп. Клевань Рв Р, Тинне Ср Р (мисливський), Тетевчиці Рд Л.

2. Гіпонім у н.пп. Дубова Корчма Гр В (“в той день вибрали в президенти Єльцина”), Межисить Рт В, Деревок Лбш В (“так звали колишнього господаря”).

3. Порконім у н.пп. Підгайці Лц В, Маньків Лк В (“від власного імені господаря”), Тоболи К-К В, Велике Вербче Ср Р.

4. Кличка бика у н.пп. Вікторяни Лц В, Заріччя Квл В, Новий Чорторийськ Мн В (“любить битися”), Грудки К-К В, Любохини Ст В.

5. Феліонім у н.п. Чаруків Лц В (“від чоловічого імені”).

6. Орнітонім (папуга) у н.п. Ківерці В.

38 стор.